пʼятниця, 24 червня 2011 р.

Ініціативна група «Паростки добра» с. Заміхів, Новоушицький район., Хмельницька область

Назва проекту :
«Історико-архітектурні пам’ятки с. Заміхів – минуле, сучасність, майбутнє»
Обґрунтування вибору проблеми: Пошукова діяльність історико-краєзнавчого гуртка «Факел» привернула увагу до історичних пам’яток культури, які знаходяться на території села Заміхів – православного храму ім. Дмитра Солунського, та католицького храму ім. Івана Непомука. Стан сьогодні діючих храмів  потребує проведення комплексу ремонтно-реставраційних робіт,  саме ця проблема стала основою діяльності історико-краєзнавчого гуртка та волонтерської групи. Основним завданням роботи гуртка та волонтерської  групи є  визначення значимості, привернення уваги громадськості,  формування інтересу до історичних місць, привернення уваги односельчан, які проживають за межами країни, збереження належного стану, розуміння правил збереження даних об’єктів.
 Мета, завдання: Дослідити історичні місця та будівлі, які знаходяться на території  сіл Заміхів, Жабинці, Щербівці. Відшукати архівні матеріали, які  засвідчують давнє існування об’єктів. Привернути увагу громади сіл,  домогтися підтримки з боку органів влади та місцевого самоврядування. Сприяти реконструкції, оновленню храмів та історичних місцин. Продовжувати пошукову роботу, залучати підростаюче покоління до співпраці.
 Шляхи реалізації: Науково-практична конференція серед учнів та батьків,  обговорення питання на сході села та сесії сільської Ради, просвітницькі заходи,  різдвяний фестиваль, проведення пропогандно-роз’яснювальної роботи . Місце та час реалізації ініціативи: Протягом 2011-2012рр проводитиметься реконструкція православного храму ім. Дмитра Солунського, який знаходиться в центрі села Заміхів.
Очікувані результати:При організації робіт по  ремонту храму планується залучати волонтерську групу «Паростки добра» та історико-краєзнавчий гурток «Факел». Донести до односельців важливість збереження архітектурних пам’яток та їх належного стану, розуміння значення цих об’єктів, сформувати бережливе ставлення до них. Проводити довготривалий пошук архівних документів,  інформації, використовувати людський фактор для покращення стану та збереження архітектурних пам’яток.  
Історія села Заміхів.

  На межі між Новоушицьким районом Хмельницької області та Барським районом Вінницької області над берегами невеличкої річки Говірки розкинулося село Заміхів. Згідно історичних документів найвірогідніше поселення з назвою Заміхів виникло в ХVІ столітті, так як до цього часу в історичних документах воно не згадувалось, але фрагменти предметів трипільської культури, які знаходять тут, говорять про раннє заселення території. Можливо свою назву село отримало від прізвища польської родини Заміхівських, які володіли землями на Поділлі в ХV- ХVІ столітті.Інше походження назви Заміхів - територія, куди зі всіх усюд приходили покупці купувати шкіряні "міхи" для млинів, які тут майстрували на місцевому шкіряному заводі і продавали на тутешніх торгах, базарах і ярмарках . В першій половині XVIIст. Заміхів вже існував і був позначений на карті Боплана. В 1661 році Заміхів належав Христині Заміхівській, родом із Потоку. Поселення зазнає частих руйнувань, які були зумовлені численними військовими конфліктами, які мали місце на Правобережжі у другій половині XVII ст. На початку XVIII ст. містечко починає відбудовуватись та заселятися. Але в 1734р. воно було пограбоване повсталими селянами. Під час повстання було вбито багато євреїв. З кінця XVIII ст. Правобережна Україна входить до складу Російської імперії. Формується нова адміністративно-територіальна система, в результаті чого містечко Заміхів відноситься до Ушицького повіту Подільської губернії. У цей час воно належить Гуменецьким, пізніше Старжинським і Богушам, (один із пагорбів місцеві жителі називають ”Богушевим горбом”), а згодом - нащадкам останніх – Собанським, Даревським і Морачевським . На початку XIX ст. Заміхів був уже значним торгівельно-ремісничим центром. Серед його жителів нараховувалось 20 родин, які займалися гуртовою і роздрібною торгівлею, щорічний оборот якої становив 2600 рублів. Також проживало 15 цехових ремісників, з яких – 5 кравців, 3 різники, 2 шевці, 2 пекарі, 1 майстер срібних речей, 1 майстер мідних речей, 1 будівельник. Їх загальний щорічний прибуток становив 750 рублів, що значно більше, ніж прибуток ремісників в таких самих містечках. Крім торгівлі жителі села займалися хліборобством та гончарством. Заміхівсьвка земля має немалий природно-ресурсний потенціал, саме тут розташовано родовище жовто-сірої глини, яка являється сировиною для цегляно-черепичного виробництва та виготовлення облицювальної плитки. Родовище займає територію в 24 гектари, поклади глини - 241 тис. м³, суглинку - 161 тис. м³, 4 гектари особливо цінної глини, яку використовують для виготовлення гончарних виробів. Тому з давніх-давен і до сьогоднішнього часу у Заміхові займаються цим унікальним промислом. Гончарі. Саме так називають жителів Заміхова в навколишніх селах. Але для заміхівчан це не образливе прізвисько, а скоріше слово, яке пов'язує їх з минулим. Слово, яке продовжує генетичний зв’язок між поколіннями. Коли заходить мова про гончарство, нерідко можна почути гордовите: „ Я з гончарів ”. Заміхів, як торгівельно-ремісничий центр продовжує розвиватися і надалі. Усередині XIX ст. він згадується у документах “как весьма замечательный” в плані розвитку торгівлі поряд з такими торгівельними центрами як Балта, Ярмолинці, Меджибіж, Тульчин, Чорний Острів, Дунаївці. В цей час в Заміхові проходило 15 ярмарок в рік, на які завозилось товарів на 74 тис. 450 карбованців, а продаються – на 51 тисячу карбованців. В основному торгівля у Заміхові була зосереджена у руках місцевих євреїв. На 1855 рік їх у містечку нараховувалорся 358 осіб чоловічої статті. Майже четверта частина єврейського населення була бідною. Про це говорять ті факти, що вони не в змозі були самостійно сплачувати податки. Відповідні виплати за них робилися з громадського фонду єврейської общини, так званого коробочкового збору. З плином часу кількість таких осіб збільшилася. Так у 1859 році з 376 осіб чоловічої статті, які тут проживали, податок самостійно не сплачувало 200. А з общинного фонду за них було сплачено 803 карбованці сріблом. Даний факт свідчить про значні матеріальні статки інших єврейських сімей, які утримували у своїх руках місцеву торгівлю. Зокрема у цьому ж році тут проживало 6 купців третьої гільдії, тобто таких, які були власниками лавок. Існував у містечку шинок, що був у власності Бахтинського поміщика, а при виїзді стояла корчма. У 60-х роках XIX ст. 1 січня у Заміхові проводився щорічний Василівський ярмарок ( за старим стилем свято Василя ).Середній товарообіг за 1862–1865 рр. становив 5000 крб. До цього часу обширнішою стала торгівельно-промислова інфраструктура. Зокрема щорічно проводилося 25 торгів, а 16 травня - ярмарка. Зросла кількість ремісників - до 25, існувало 30 лавок, 2 водяних млини, шкіряний завод. Щодо єврейського населення - до 90-х років XIX ст. його кількість також зросла і на 1891р. становила 675 осіб. Православних і католиків на цей час у містечку нараховувалося 999 осіб. У даний час у містечку відбулася значна подія – закінчення будівництва кам’яної церкви, яка існує до нашого часу. Будівництво було розпочато у 1851 році поміщиком с. Говори і м. Заміхів Ксаверієм Стадніцьким. Коли будівля ще не була закінчена, кам’яний купол на церкві завалився, після чого будівництво тимчасово припинилося. І лише у 1862 році було завершене на кошти прихожан. До цього часу у містечку існувала дерев’яна церква, що була побудована ще у 1740 році. Церква володіла значними площами земель, які використовувалися як сільськогосподарські . Орні землі становили 21 дес. 1860 с. а сінокоси - 12 дес. 540 с. 


У Заміхові існує і римо-католицький костьол св.Іоана Непомука. Побудований у 1749р. У 1808 році на місці дерев'яного збудовано кам'яний.
      Мали свої культові споруди у містечку і євреї. Так у архівних документах згадуєтся, що на 1891р. тут існувала синагога і молитовна школа. На 1905 рік у містечку діяло уже дві єврейські молитовні школи. Також місцеві євреї намагалися співпрацювати з єврейським міграційним товариством. Зокрема у Заміхові проживав уповноважений від єврейського еміграційного товариства у Києві Шмуль Зусович Шафман. З початком XX ст. зростає чисельність населення містечка. Так на 1905 рік тут нараховувалося 399 дворів та 2392 жителі. У економічному житті Заміхова відбулися деякі зміни. Більш організовано почали скликатися торги, кожного вівторка через два тижні. На 1905 рік тут діяло чотири заїжджих будинки. у попередні роки, мабуть, припинив існування шкіряний завод, оскільки у статистичних документах про нього не згадується. Новим, що з’явилося у містечку від 1893 року, - міщанське управління, а також поштова станція. Належало містечко у цей час М. І. Морачинській. Не стояли жителі Заміхова і осторонь політичного життя. Прикладом цього є їхня участь у сільськогосподарському страйку, який тривав з 5 по 9 червня 1905 р. і був своєрідною реакцією місцевого населення на події революції 1905-1907 рр. Події першої світової війни та 1917- 1920 рр. негативно вплинули на розвиток містечка. Його жителі були учасниками тих процесів, які мали місце на території краю. Тут діяв загін самооборони, до складу якого, за свідченнями В. Горохольского, входили вояки петлюрівської армії. У Заміхові загін самооборони очолював Федір Олександровський. Ополченці підтримували зв’язки з армією Директорії, отримуючи від Петлюри зброю, боєприпаси, а також необхідну інформацію. У серпні 1920 року з Кам’янця-Подільського (що був одним з опорних пунктів Директорії) надійшло повідомлення, що на Новоушиччину має прийти червоний загін чисельністю більше ста чоловік. Натрапивши на опір місцевих ополченців біля с. Балабанівка, червоні вислали розвідку у район Заміхова, яка поблизу в’їзду у село потрапила у засідку. Відбувся бій. Червоні на полі бою залишили 36 чоловік убитими, а ополченці втратили двох. На цьому місці більшовики висипали братську могилу. В радянські часи було встановлено пам’ятник. З свідчень В. Горохольского можна судити, що загін ополченців був досить чисельним, у ньому нараховувалося понад 50 осіб. Те, що у роки Національної революції серед населення Заміхова популярними були національні ідеї, свідчить ще один факт. За словами С. Ступніцького відомо , що з весни 1920 р. тут хотіли відкрити “ Просвіту “, але цьому завадив прихід більшовиків. У 1921році у Заміхові було створено комісію з ліквідації неписьменності, а також повітовий відділ народної освіти. У 1922 році з місцевих комуністів було створено партосередок КПУ і кредитно-кооперативне товариство “Господар”. З початком колективізації на території села почало діяти машинно-тракторне товариство “Трактор” та два ТСОЗи -“Життя” і “Зоря”. Згодом на їх базі були утворені колгоспи ім. Калініна та “Новий побут”. А також єврейський колгосп "Боротьба". В місцевій семирічці на 1940 рік навчалося 505 учнів, дитячий садок відвідувало 28 дітей . Напередодні війни існуючі колгоспи володіли таким об’ємом майна: колгосп ім. Калініна мав у ропорядженні 975 га землі, 110 голів великої рогатої худоби, 27 свиней, 40 овець, 142 коней, 290 шт. птиці; “Новий побут” мав – землі – 360 га, великої рогатої худоби – 48 голів, свиней – 22, овець – 41, коней – 74, птиці – 73 шт. З початком Великої Вітчизняної війни Заміхів був окупований німецькими військами. Період окупації тривав з 13 серпня 1941 року до 27 березня 1944 року. За цей час було забрано на примусові роботи до Німеччини 130 чоловік, 20 липня 1942 року було вигнано, а згодом розстріляно 245 євреїв. На звірства фашистів заміхівчани відповідали непокорою. Уже в перші місяці окупації у селі діяла підпільна патріотична група, яку очолював П.В.Корчовий. До її складу входив вчитель місцевої школи Монте П. Є. У грудні 1942 року у його будинку відбулася нарада командирів малих партизанських загонів Дунаєвецького, Миньковецького, Новоушицького та Барського районів. Було створено штаб партизанського руху південних районів, начальником якого було призначено М. К. Олійника, комісаром – Я. У. Павлика. З наближенням звільнення краю Червоною Армією підпільники влилися до партизанського з’єднання ім. Щорса, яке діяло спільно з диверсійною групою капітана Леоніда Соболєва, висадженою на територію Віньковецького району. 27 березня 1944 року війська 38 Армії генерал-полковника Москаленка К.С., що входила до Першого Українського фронту, звільнили с.Заміхів. При відступі фашистів з села було спалено 24 хати. 202 жителів нашого села загинуло, визволяючи нашу Батьківщину від німецько - фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни. Збитки, нанесені війною колгоспу “Новий побут” оцінюються в 4млн. 847 тис. 381 крб., колгоспу ім. Калініна – 8 млн. 138 тис. 158 крб. В післявоєнний період на території села діяло 2 колгоспи. У 1952 році їх було об’єднано в колгосп ім. Калініна. З 1945 року – відновлено роботу Заміхівського дитячого будинку. У 1953 році приймається рішення про будівництво у селі цегельно-черепичного заводу, а також про відкриття дільничної лікарні. В 50-х роках колгосп ім. Калініна перейменовано на колгосп ім. Щорса, а 20 квітня 1963 року – на колгосп “Прогрес”. Саме на це господарство припадає період найпомітнішого господарського зростання. Основними напрямками виробництва були вирощування зернових культур та м'ясомолочне тваринництво. Однак приділялася значна увага вирощуванню ягід, овочів, тютюну, садівництву. Зокрема, на 1987 рік валове виробництво продукції землеробства становило 32729 центнерів. У 90-х роках розпочато будівництво цегельного заводу, будинку для літніх людей. Однак будівництво не було завершене, а з початком реорганізації колгоспів, напруженою ситуацією з виплатою заробітної плати колгоспникам, будівлі недобудованого цегельного заводу розібрані. Відбулася реорганізація Колгоспу «Прогрес» у СТОВ «Відродження». У 2010 р. на території села діють 5 фермерських господарств. Основними напрямками виробництва являються вирощування зернових культур і садівництво. Найбільш помітною подією в розвитку села у період незалежності стала реконструкція школи, що здійснювалася за участю Українського фонду соціальних інвестицій. У рамках цієї програми було збудовано спортивний зал, здійснено ремонт у навчальних корпусах, придбано комп’ютери. На початку 2010 р. у селі проживає понад 700 жителів. Діють загальноосвітня школа, у якій навчається більше 100 учнів, дитячий садок «Ластівка», який відвідують 29 дітей. Село є центром місцевого самоврядування, тут є амбулаторія, клуб, магазини, відділення зв'язку.


Немає коментарів:

Дописати коментар