четвер, 19 травня 2011 р.

Грицівська ЗОШ

Прибирання учнями Грицівської ЗОШ
парку маєтку панів Грохольських






Історія маєтку

Гриців до Грохольських

Мальовниче селище Гриців розкинулося по обидва береги річки Хомори. Початок своєї історії селище бере у далекій сивій давнині. Воно належить до стародавніх поселень на старій Хмельниччині. Літопис свідчить: «Местечко Грицев Заславского уезда Волынской губернии при р. Хоморе и при впадении в нее р. Белки, образующих два огромных пруда; от волости Грицевской до Житомира 120 верст, Заславля 30 верст, до почтовой станции Шепетовки 30 верст, железнодорожной станции Хролино 18 верст. От ближних переходов: от с. Онишковец 2 версты, с. Коськова 5 верст, с. Микулина 5 верст, м. Лабуня 10 верст. Местечко Грицев принадлежит к древнейшим поселениям Волыни».
Гриців неодноразово підлягав нападу ворогів. Так, у 1255 році «Придаша Галичине и Болохвостии князи с ним и повоевавши Хомору, и вземши полон велик поседоша».
Очевидно, і Гриців, що лежав на р. Хомора, постраждав у цей час. Ще раніше Гриців підпав під спустошення з боку татарів, які в 1240 році під проводом хана Батия спустошили Волинь.

Вперше про Гриців згадується в історичному акті від 1547 року, коли він належав князя Збаразьким і знаходився у заставі ( в презиску) в 200 копах грошей (600 карбованців) у Богохвала Івановича Лабунського. У 1547 році, 29 жовтня за наказом короля Сигизмунда Августа, староста Кременецький Щасний (Фелікс) Герцик, Петро Михайлович Семашков, Іван Хребтович присудив Б.І.Лабунському тимчасове користування Грицевом всупереч бажанню його брата Василя Лабунського мати  це помістя.
Після смерті Б.І.Лабунського, заставного власника Грицева, а може бути, ще й за життя Гриців престає бути тимчасовим його володінням і повністю переходить у руки дійсного власника – князя Миколи Андрійовича Збаразького, бо сини Богухвала, Михайло і Христофор Лабунські, за нижче згаданим актом, є особами чужими для Грицева.
Від князів Збаразьких Гриців перейшов у володіння князів Острозьких, а саме князю Костянтину Костянтиновичу Острозькому, воєводі Київському.
В 1570 році відбувається розподіл його помість між синами кн. Янушель, каштеляном Краківським, власником Старого Костянтинова, і Олександром, воєводою Волинським, власником помість ключа Полонського, до складу якого входив і Гриців. У цьому розподільчому листі згадуються помістя Гриців і с. Онишківці.
Від князів Острозьких після їх зникнення  в 1620 році Гриців перейшов до їхніх родичів кн. Заглавських, а від них близько 1673 р. дістався на короткий час князям Вишневецьким, а потім князям Любомирським.
Від князів Любомирських Гриців на короткий час, на самому початку ХVІІІ століття перейшов до рук Сарадського воєводи Яна З Іванович Одровоїж-Пенісіжка, графа Римської імперії, як це видно з акту від 26 січня 1702 року. Тут йдеться про те, що в Грицеві стала насильно вводитися унія, яка зустріла сильний спротив з боку місцевих, споконвіків православних мешканців, про що й говориться в скарзі від Йосифа Карасевича на дворян Стефана і Андрія Кромно-Петровських, які управляли Грицівським маєтком, що разом із селянами вигнали його з містечка.
Звідси видно, що близько 1702 року, коли Гриців дістався графу Одровоїж-Пенісіжку, людині римо-католцького віросповіданя, тут у Грицеві стала вводитися унія.
Невдовзі Гриців від князів Одровоїж-Пенісіжків знову перейшов до рук кн. Любомирських. У ризниці Грицівської церкви збереглися дві єрекції з підписом князя Любомирського, що були дані 27 квітня 1752 року священнику Грицівської Свято-Миколаївської церкви Стефану Горецькому В Грицівському замку.

До літопису Грицева варто занести і такі події.
У 1787 році через Гриців проходив з військами великий полководець князь Суворов, який, за словами очевидця, старого священника з с.Решнівка, Афанасія Варжанського, зліз зі свого білого коня і зайшов до Грицівської церкви.
В 1818 році імператор Олександр І Благословений також відвідав Грицівську церкву проїздом.
У 1863 році через Гриців пройшла під керівництвом Ружицького банда польських повстанців, які отримали сильну поразку під Мирополем і манівцями відходили до кордонів Австрії.
В 1873 році через Гриців проїжджав Київсько-Волинський іПодільський Генерал-губернатор князь Дондухов-Корсаков.

Володіння Грицевом  династією Грохольських
(1752-1917)
В другій половині 1752 року містечко Гриців разом з прилеглими селами  було куплене поміщиком Михайлом Греф-Грохольським у князя Станіслава Любомирського ( з тої пори і до Великої Жовтневої соціалістичної революції Гриців належав фамілії Греф-Грохольських). Шляхтич Міхал Грохольський (народився  граф у 1704 році) з Грабова гербу Сирокомля, земський суддя Брацлавського воєводства, був одружений з Анною Радзімінською. Опісля Міхала Гриців дістається його синові Мартину (Марціну) Грохольському (1727-1807), воєводі Брацлавському, одруженому на Цицелії Мичка-Холонєвській. Марцін відписує Гриців наймолодшому з чотирьох синів – Людвікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській.
Син Михайла Грохольського, Мартин Михайлович, успадкував маєток свого батька і, крім того, придбав ще нові маєтки. На той час він займав посаду каштеляна, а потім став  воєводою Брацлавським. У 1782 році він збудував у Грицеві розкішний палац у стилі рококо і оточив його великим садом.
Грохольські були останніми володарями Грицева. Вони багато уваги приділяли будівництву церкви, панського палацу, але не турбувалися про тих, чиїми руками все це створювалось – про кріпаків, а після 1861 року – залежних селян. Грохольські і копійки не відпускали на будівництво нової школи, яка знаходилась у звичайній селянській хаті. Там навіть не було звичайної дерев’яної підлоги». Лише  в 1871 році в Грицеві було відкрито однокласне сільське училище, а в 1907 його було перетворено в двокласне училище з трьома вчителями. В 1912 році в ньому навчалося всього 106 хлопців і 37 дівчат, тоді як населення Грицева ще в 1905 році складало 4489 осіб (524 двори). На утримання училища у 1912 році виділялося від казни 1236 карбованців, від земства – 164 карбованці, від громади – 300 карбованців.
Після смерті Мечислава Гриців перейшов до молодшого з синів – Володимира Грохольського.
Рід Грохольських був дуже знаний на Україні, а повернення нині імен видатних особистостей до лона багатонаціональної української культури стає можливим лише в останні десятиліття. До таких особистостей ми по праву віднесемо й Володимира Грохольського – графа та громадського діяча.
Народившись у Грицеві, Володимир навчається в знаменитій гімназії в Мітаві (зараз Єлгава, Латвія), згодом у Дерптському університеті (Тарту, Естонія) та Київському університеті ім. Святого Володимира, здобуваючи юридичну освіту. Після закінчення Київського університету жив та працював у Києві та Грицеві. Сфера діяльності – сільське господарство, громадське та політичне життя. Його ім’я стоїть серед засновників сільськогосподарських товариств у Старокостянтинові і Луцьку. Він був віце-головою Київського сільськогосподарського товариства. Пік його громадської діяльності припадає на 1905 рік, коли йог обуло обрано депутатом Першої Державної Думи. Після її розпуску Володимир Грохольський повертається до Києва, де засновує першу в Україні польську газету «Дзеннік Кійовскі». Перший її випуск вийшов з друку 1 лютого 1906 року. У 1909 році Володимир Грохольський у зв’язку з хворобою вимушений був залишити роботу і виїхав за кордон на лікування. Помер Володимир Грохольський 3 липня 1914 року і похований у Грицеві.
Оскільки Володимир був неодружений, останнім дідичем Грицева став його брат Стефан, який теж не мав дітей. На ньому й вигасла лінія поміщиків Грохольських.
Маєток останнього володаря містечка Гриців
(Сучасний вид палацу Грохольських)
(Палац Грохольських під охороною велетня-ясеня)


Міхал Грохольський в місцині, де стояв колись замок Збаразьких, розпочинає будувати садибу. Її проект зберігся в давніх зібраннях Станіслава Августа, що знаходиться в кабінеті гравюр Варшавського університету. Згідно  проекту, будівництво реалізовано частково: головний корпус палацу мав зв’язуватись крутими галереями з двома бічними павільйонами. Але елементи паладіянського стилю – галереї – не були збудовані. Сам  палац побудований згідно проекту дещо у спрощеному вигляді. Закінчити будівництво, напевно, завадила смерть фундатора. Остаточно завершити розпочате зумів син Міхала – Марцін у 1782 році, відмовившись від багатьох ідей.
Згідно проекту, двоповерховий корпус палацу мав вигляд прямокутника із високим чотирьохсхиловим дахом. Парадний фасад у центральній частині чітко окреслений ризалітом з відтятими і виділеними вертикальними пасами і кутами. На першому поверсі ризаліт має двері й прямокутні вікна, а на другому – п’ять високих вікон-дверей (порте-фенетре), які містилися в неглибоких нішах вгорі.
Ризаліт увінчаний широким профільованим карнизом, закладена низька стінка аттика з багатою різьбою двох картушів з гербами Сирокомля й Корчак Грохольських і Хлонєвських, а також графська корона. На краях стінки аттики поставлено кам’яні вази. Покривав ризаліт ламаний мансардовий дах з вазою в центрі.
Надзвичайно красивою, з багатою ліпниною булла загальна зала другого поверху, зі стелі якої звисала кришталева люстра. Меблі із магонію виготовляли місцеві майстри.
Історичну й культурну цінність у палаці представляла книгозбірня, яка містила геральдичну й історичну літературу, родинні архіви. Мистецьку цінність становила галерея польського живопису, колекція фігурок з порцеляни, кришталь і старі вироби із срібла.
Поблизу палацу, з правого боку, Людвік Грохольський збудував у ХІХ столітті садибну каплицю в стилі неоготики за проектом Костянтина Фроель-Платтера. Квадратна, висотою з палац, а на всіх кутах виступали вежки, покриті гострокутними шоломами. Чільний фасад у горішній частині закінчувався вежею-дзвіницею зі шпилястим хрестом.
Інтер’єр каплиці прикрашала скульптура з білого мармуру, яка стояла у вівтарі – непорочне Зачаття Найсвятішої Діви Марії знаного волинського скульптора Оскара  Сосновського.
Навпроти палацу, з протилежного боку великого партеру-травника, стояла в’їзна брама із двох кількаметрових пілонів і двох нижчих брам з хвіртками. Обидва пілони декорували з обох боків парними колонами, а вгорі на широких карнизах – скульптурними фігурами. Огорожа садиби – дерев’яні штахети, вмонтовані в муровані обтиньковані кам’яні стовпи із кам’яними кулями. До брами в’їжджали по мосту, перекинутому через рів, залишений з давніх оборонних валів і ровів замку.
Пейзажний парк (біля 20 гектарів) лежав обіч паркового фасаду,збігаючи по пагорбку до ставу, утвореного річкою Хоморою.
Велику кількість старих срібних речей замурували Грохольські в одному з підвалів палацу в неспокійні часи 1917-1920-х років. Знайшли цей скарб лише за Радянських часів.
У 60-х роках під час ремонту палацу і пристосування його для профтехучилища, робітники помітили у підвалах будинку ледве помітну заглибину у півтораметровому фундаменті. Почали орудувати ломами, каміння осунулось, і перед робітниками відкрилась темна дірка, з якої потягнуло цвіллю і сирістю.
Обережно, освітлюючи прохід ліхтарем, почали спускатись у підземну галерею. Пройшли десять, п’ятдесят, сто метрів. Далі йти було важко і небезпечно: із стін осипалось каміння і шматки цегли. Попереду – завал. Розібрали завал – рушили далі. Знову завал…
Там же, в підземеллі, знайшли зітлілі ящики, а в них – вино в середньовічних фігурних пляшках. Трохи далі – кришталевий посуд, позолочені склянки та графини.
Налити графське вино, якому, мабуть, не менше 300 років, було не так-то просто – густе, як паста! Корки, якими були закриті пляшки, свинцеві, пофарбовані червоною фарбою, а на них написи французькою мовою.
 Історія грицівської скульптури
Пресвятої Діви Марії Непорочного Зачаття
Маєток Грохольських, як осередок  грицівської культури.

  Мальовниче селище Гриців розкинулось по обидва береги річки Хомори. Початок своєї історії селище бере у далекій сивій давнині. Воно належить до стародавніх поселень на старій Хмельниччині.
 Гадають, що раніше Гриців називався Решев, який був спустошений і спалений татарами у 1601 році. Але також можливо, що існувало одночасно і Гриців, і Решев.
 З деяких джерел відомо, що Гриців існував уже за часів Київської Русі; назва поселення можливо, походить від імені Григорія (Гриця), князя Теребовлянського, якому воно належало наприкінці ХІ – на початку ХІІ століття. Але більш вірогідне припущення, що поселення стало називатись ім’ям одного з перших поселенців.
 В другій половині 1752 року містечко Гриців було куплене поміщиком Михайлом Греф-Грохольським у князя Станіслава Любомирського. З тієї пори і до Великої Жовтневої соціалістичної революції Гриців належав фамілії Греф-Грохольських. Станіслав Любомирський в 1752 році продав Гриців разом з прилеглими селами шляхтичу Міхалові Грохольському. Опісля Міхала, Гриців дістається його сину Мартину (Марціну) Грохольському (1727-1807).
 В документах, які зберігалися в Грицівській церкві, Мартин Грохольський часто згадувався як будівельник і благодійник Святого храму.
  Син Михайла Грохольського Мартин Михайлович успадкував маєток свого батька і крім того придбав ще нові маєтки. На той час він займав посаду каштеляна, а потім став воєводою Брацлавським. В 1782 році він збудував у Грицеві розкішний палац у стилі рококо і оточив його великим садом. За спогадами старожилів, він наслідуючи багатьох російських дворян свого віку, які проживали в Польщі, прийняв унію – і, не розірвав релігійних звязків з народом.
 Воєвода Брацлавський Мартин Грохольський володів великими маєтками у Волинському і Брацлавському воєводствах. Він мріяв стати королем Польщі, але при ньому у 1793 році відбувся другий поділ Польщі і його честолюбним помислам не судилось збутись. Підозрюючи Грицівське уніатське духовенство у зв’язках з російським урядом, він відібрав від духовенства обох грицівських церков всі вигідні земельні угіддя, які раніше належали церкві і замінив їх землями далекими та незручними.
 Грицівський палац був літньою резиденцією графа. Сам він більше проживав у Варшаві, а згодом у Львові, де й помер у 1807 році. Після нього залишилось чотири сини, між якими й розділився його великий спадок. Четвертому сину Людовікові (1784-1869), одруженому на Марії Боворовській, дістався Гриців.[18, 273]
 Як вказує історик Н. І. Теодорович, дворяни Греф-Грохольські, здавна руські православні, які під час польського панування на Волині зрадили православній вірі і народності своїх предків і перейшли спочатку в унію, а потім до римо-католицької віри і почали іменувати себе корінними поляками – католиками.

Династія Грохольських та поява грицівської скульптурної цінності.
 В прешій половині ХІХ століття, поки не було приєднання уніатів до православ’я, діти Мартина Грохольського дотримувались уніатського віросповідання, вони не будували костьолів і ходили молитись в уніатську церкву. Володар містечка Грицева Людвік Грохольський, за розповідями проживаючого в Грицеві старого маляра Антона Жуковського, навіть після приєднання народу до правослв’я, утримував за свої кошти впертих уніатських священників – Лотоцького і Яневича, які здійснювали на слов’янській мові чину східної церкви всі богослужіння. Лотоцький – у кладовищенській уніатській каплиці, а Яневич у домовій уніатській церкві, влаштованій ще у 1795 році Мартином Грохольським в одній із зал свого палацу. Ця домова уніатська церква з 1822 року, з переходом Грохольських з унії в латинство, була перетворена в римо- католицький костьол (або каплицю), приписана до приходу костьола містечка Лабуня. В 850 році, коли на Волині вже не залишилось слідів унії, Людвік Мартинович Грохольський разом із своєю дружиною Марією із графів Баворовських біля свого палацу поставив новий кам’яний костьол в мавританському стилі за планом графа Костянтина Плятера. Цей костьол стає засобом римо- католицької пропаганди серед місцевого населення. У вівтарі знаходилась статуя з білого мармуру „Непорочного зачаття Пресвятої Діви – Марії. Цей костьол був філією Лабунського римо-католицького приходу. Ксьондзи костьолу перебували на утриманні Грохольських. Першим ксьондзом при Грицівському костьолі був Ян Балашевський, який помер у 1882 році. Після нього з 1882 року став Фелікс Шмурло. З переходом Людвіка Грохольського із унії в римо-католицизм, багато грицівських сімей були зваблені в латинство, такі як клемент Стрихар, Гуслинський, Можейки, Дубини, Росінські та інші. Дочка Людвіка Грохольського по чоловікові баронеса Конопко, поступила на виховання в жіночий кляштор міста Кам’янця, і взяла з собою в прислуги декілька селянських дівчат (зокрема Дубину, Марчкову та інших), які також перейшли на католицьку віру та потім стали римсько-католицькими монахинями. Православний священник Семен Диминський, коли розпочалось будівництво костьолу, зробив донесення начальству про те, що цей костьол буде служити знаряддям римсько-католицької пропаганди серед місцевого православного населення, але на це донесення ніхто не звернув уваги. Коли костьол побудували і він дійсно став знаряддям пропаганди католицизму, той же священник знову зробив донос, але і на цей раз він знову не мав успіху. Віровідступники під захистом свого ясновельможного патрона, лише насміхались над православним священником. Спокушені католицизмом селяни майже всі вимерли, але залишили після себе розмножене потомство, дітей та внуків, які рахують себе справжніми споконвічними поляками і римо-католиками.
 Людвік Греф-Грохольський помер весною 1870 року і заповів своєму сину Мечиславу похоронити його без всіляких почестей біля порога при вході на католицьке кладовище. Син зробив так як заповів йому батько.[18, 279]


Статуя Пресвятої Діви-Марії у Грицеві.
  Історія статуї грицівської Пресвятої Діви-Марії є маловідомою у культурних колах. Коли раніше досліджували історію Грицева, то про цей скульптурний виріб часто не згадували. Є думки з цього питання: або дійсно про цю святиню достеменно нічого не знали, або знали, тільки з якихось причин про це замовчувалось.
 Нам відомо, що у вівтарі костьолу знаходилась статуя з білого мармуру(каїмський мармур) „Непорочного зачаття Пресвятої Діви-Марії”. Майстром цієї чудової скульптури був поміщик з села Новомалино – Оскар Сосновський. Він подарував статую в дім Грохольських за щасливу та вигідну для обох угоду під час суду із сестрою.[23, 136]
 На жаль, про саму особистість Сосновського нам мало відомо. Народився він у слі Новомалино, неподалік Острога. Але, якщо проаналізувати історичні документи, то він згадується, як скульптор, який мав переговори з поміщиками Грохольськими в Грицеві.
 Статуя грицівської Пресвятої Діви-Марії має історичну цінність. Вона була найбільшою прикрасою каплиці. Не дивлячись на те, що майстер зробив статую з суцільної глиби мармуру, вона виглядає ніжно, непорочно. Оскар Сосновський подарував цю статую напам’ять пані Грохольській, але вона їй так сподобалась, що було вирішено, щоб ця скульптура прикрашала капличку. Відомо, що в ті часи, часто костьоли прикрашали статуями святих, особливо на Західній Україні.
 Тоді статуя не мала великої цінності. Як відомо, що скульптуру було вислано морем до порту в Одесі. Але, коли було поставлене питання про , те, скільки коштує статуя, то прийшла відповідь, що це всього- навсього брила мармуру.[23, 138]
 Якщо статуя, можливо й, не мала цінності, але милувала око людини. Були моменти, навіть, коли за статую сперечалися. До речі, й до нащого часу, це питання залишається актуальним. Ніби ця історична скульптура була вироблена в Україні, а саме, неподалік селища Гриців, але тепер зберігається за кордоном у Польщі.
 Щодо самої скульптури грицівської Пресвятої Діви-Марії, то виконана вона у стилі рококо, тобто менш пишно, без важкої величавості та галантності. У ній менше експресії. Статуя зроблена таким чином, що з будь-якого б боку ти до неї підійшов, вона, ніби жива. Тобто вона стоїть на місці, але, ніби у постійному русі. Хоч скульптура Пресвятої Діви-Марії зроблена підходить більше для храму католицького віросповідання, але люди православної християнської релігії її також оцінюють, як святиню.

Статуя „Непорочної Діви Марії” та сьогодення.
 У часи більшовицької революції в Росії статуя Пресвятої Діви-Марії була перевезена до Варшави. Поляки вважали, що повернули скульптуру на батьківщину і навіть помістили її до народного музею.[23, 139]
 Історія вивезення грицівської святині дуже цікава. Коли довідались, що відбулася революція, то стало відомо, що польським поміщикам не місце в Україні. Ці чутки дійшли і до селища Гриців. Грохольські прекрасно розуміли, що їхню каплицю, а також святині, які в ній знаходяться можуть знищити.
 Династія Грохольських дуже цінувала статую Пресвятої Діви-Марії. Вважалося, що вона завжди допомагала господарям і вони вірили, що ця скульптура має силу від Бога. Навіть є версії, що грицівська скульптура врятувала поміщиків від більшовиків. Господарі завдячують саме їй.
 Довгий час скульптура Пресвятої Діви-Марії знаходилась у варшавському народному музеї. Але 13 травня 1957 року статую грицівської Пресвятої Божої Матері було превезено до музею до Бураково у перемісття Варшави.[23, 139]
 Можливо про статую Пресвятої Діви-Марії ніхто не знав і не чув. Але  у ХХІ столітті все можливо, якщо того хоче людина. Справа в тому, що у селищі гриців існує  таке відоме утворення „Стара Волинь”. Наталія Володимирівна Гнатюк зацікавилася цією грицівською культурною пам’яткою. По-перше було знайдено багато важливих історичних відомостей про цю скульптуру, її історію. Хоч матеріалу дуже мало, але позитивним є те, що грицівчани дізналися про те, що і вони мають історичні цінності.
 Тому у Грицеві і Шепетівському районі відбулася благодійна акція. Вона називалася „Духовність, краса, служіння”. Гасло цієї акції звучало так „Дерево без коріння не житиме, так і люди без минулого не збудують майбутнього”. Мета цієї акції повернути скульптуру грицівської Непорочної Діви-Марії і встановити її у Грицеві. Так, як оригінал повернути у Гриців неможливо. Він буде залишатися у Польщі. Наталя Володимирівна Гнатюк пропонує повернути Грицівську святиню у вигляді копії. Точну копію скульптури можуть виготовити в Національному університеті „Острозька академія” відомий скульптор Сергій Чумаков та його учні.



Немає коментарів:

Дописати коментар